ЮЛІЯ ДРАГУН

ЮЛІЯ ДРАГУН(нар. 25.06.1955 р.)
«Ні дня без вірша», – так каже про себе Юлія Юріївна Драгун із села Новоселиця на Тячівщині. І це дивовижно, що у звичайної сільської жінки, чиїм «університетом» була важка й малоцікава фізична праця, на схилі літ прокинулася така непоборна жага літературної творчості, що свої вірші, оповіданнячка й казки вона, здається, не пише, а записує під чиюсь диктовку. Та цей феномен має своє пояснення. Виявляється, внутрішній поклик до писання Юлія Драгун відчувала завжди. Просто ніколи не було в неї вільної часини на те, аби дати вихід думкам і почуттям, які її переповнювали.
Юлія Юріївна Драгун народилася 25 червня 1955 року у с. Новоселиця на Тячівщині Закарпатської області, в родині колгоспників.
Доля не гладила по голівці: ледь дівчинці виповнився рік, помер батько. Тож дітям, а їх у мами було п’ятеро, довелося рано спізнатися з працею. І хоч мала Юлинка прекрасно вчилася в школі й завжди радісно шарілася від вчительської похвали за вдалі творчі роботи, отримавши атестат, подалася заробляти на хліб насущний, бо не було на кого більше розраховувати.
Згодом у неї з’явилася власна сім’я, народилися діти, і у потоці клопітних буднів не залишалося, здається, жодних шансів для творчої самореалізації. Хоча жінка нерідко ловила себе на тому, що руки звично виконували ту чи іншу роботу, а думки блукали десь дуже далеко, у витвореному щедрою уявою світі. У тому світі вона нерідко бачила себе вчителькою, бо ця мрія, яку носила в серці з дитинства, так і залишилася мрією – недосяжною, як манлива зоря…а ще хотілося писати…
… Якось внучок Михайлик, подивившись телепередачу для дітей, вирішив і собі взяти участь у творчому конкурсі на кращий малюнок. А тоді підійшов до бабусі з проханням: «Давай складемо до нього віршика». Вона ніби тільки й чекала цієї пропозиції. Через годину на папір лягли перші римовані рядки віршика, а потім ще одного, і ще… Оті вірші й відіслали на телебачення. А невдовзі прийшла й відповідь, мовляв, нам сподобалось, продовжуйте в такому ж дусі. І ця підбадьорлива порада спрацювала, розвіяла усі сумніви й страхи перед чистим аркушем. У душі немов відкрилися невидимі шлюзи, і вірші, оповіданнячка почали народжуватися одне за одним.
Так знайшла мотив творчості Юлія Юріївна – писати для дітей. У милих віршиках і прозових її мініатюрах живуть, спілкуються, дружать і потрапляють у різні пригоди колоритні, кумедні персонажі, котрі є носіями позитивних або негативних якостей. І кожне таке перетинання добра і зла – своєрідний урок для маленької людини, один із перших, найважливіших кроків у пізнанні світу. І мова у цих творах легка, образна, мелодійна. А оповіданнячка для найменших, маючи здебільшого казковий сюжет, розповідають про дуже серйозні речі – любов до неньки, повагу до старших, про красу рідної землі, про надійність, безкорисливість справжньої дружби.
Юлія Юріївна вміє цінувати красу у всіх її Взявшись за перо, вона немов відкрила для себе друге «я», і життя заграло для неї новими, неповторними барвами.
… Юлія Юріївна помітила: коли поринає у дивосвіт слова, то ніби відступають всі проблеми, пов’язані зі здоров’ям, бо ж сам процес творчості не лишень відволікає від тривожних думок і відчуттів, але й дарує сплески сильних емоцій, що неабияк активізують життєві резерви.
Джерело: